Зелене повоєнне відновлення

Повоєнне зелене відновлення України — це комплекс дій, спрямованих на відновлення та розвиток громад України після бойових дій з максимальним акцентом на сталий розвиток та стійке екологічне відновлення. Ці дії необхідні для відновлення територій довкілля, існуючої інфраструктури, соціально-економічних систем. До поняття «зелене відновлення» входить використання концепції «нуль відходів», що спирається на принципи циркулярної економіки.

Для успішного впровадження повоєнного зеленого відновлення необхідно, щоб ужиття заходів здійснювалося на різних рівнях влади — національному, регіональному та локальному. Національна влада має створити відповідні законодавчі та фінансові механізми для сприяння зеленому розвитку, регіональні органи влади мають забезпечити реалізацію зелених принципів на території своєї відповідальності, а органи місцевого самоврядування (ОМС) мають забезпечити здійснення зелених проєктів на місцевому рівні.

Для того, щоб розробити якісний програмний документ, пов’язаний з відновленням території, потрібно першим кроком зробити просторовий аналіз території з залученням відповідних фахівців (біологів, кліматологів, просторових планувальників / географів, гідрологів, тощо). Розроблення портрету території, а саме: опис екологічних та природних особливостей, аналіз території на вразливості та потенційни втрати — має стати базою у процедурі розроблення стратегічної документації. В ідеальних умовах такі дослідження мають відбуватися на етапі збору даних робочою групою, оскільки потім, на основі цих даних, фахівцями будуть запропоновані рекомендації та рішення зі зменшення забруднення та збереження довкілля, які можуть бути відображені у містобудівній документації як аргументація проєктних рішень. Наприклад, у 2023 році ГО «Центр громадських та медійних ініціатив» (Zero Waste Kharkiv) за підтримки донорів та із залученням фахівців з екології та енергоефективності розробив для м. Люботин «План екологічного відновлення». У цьому документі проведено комплексний аналіз території міста та оцінку ризиків для довкілля в умовах змін клімату. Також фахівцями були запропоновані дії та кроки з адаптації міста до кліматичних викликів та сталого розвитку. Місто Люботин є чи не єдиним містом в Україні, яке приєдналось до проєкту «Місто нуль відходів» із впровадження концепції «zero waste» до міської стратегії поводження з відходами.

Чому повоєнне відновлення має бути саме зеленим

Для успішної інтеграції до складу Європейського союзу Україна має виконати низку домовленостей та запровадити серію реформ відповідно до Європейського зеленого курсу (ЄЗК, The European Green Deal). ЄЗК — це стратегічна ініціатива Європейського Союзу (ЄС), спрямована на реалізацію амбітних екологічних та сталісних цілей у межах Союзу, та комплекс заходів, спрямованих на перетворення Європи на кліматично-нейтральний континент до 2050 року. Він передбачає досягнення кліматичної нейтральності, збільшення використання відновлюваної енергії, зменшення забруднення довкілля та охорону біорізноманіття.

Україна стала на шлях зеленого розвитку з моменту ратифікації Паризької кліматичної угоди (Paris climate agreements) у 2016 році у межах виконання вимог курсу інтеграції, а у 2017 уряд ухвалив План заходів щодо виконання. Паризька кліматична угода є результатом понад двох десятиліть важких дискусій та переговорів між країнами світу та міжнародними організаціями щодо необхідності боротьби зі змінами клімату. Основною метою угоди є утримання зростання середньої температури на Землі на рівні значно нижче +2 °C і спрямування зусиль на обмеження зростання температури до +1,5 °C від доіндустріальних рівнів шляхом зниження викидів парникових газів до атмосфери та зменшення забруднення. У 2017 році уряд України схвалив «Національну стратегію управління відходами до 2030 року», а у 2019 — затвердив дорожню карту для реалізації стратегії. Також у цей рік був підписаний Указ «Про Цілі сталого розвитку України на період до 2030 року», в якому прописано забезпечення досягнення глобальних цілей сталого розвитку та результатів їхньої адаптації з урахуванням специфіки розвитку України. Зазначені цілі охоплюють різні аспекти сталого розвитку, такі як бідність, голод, здоров’я, освіта, рівність, чисте повітря та вода, клімат, енергетика та біорізноманіття.

За даними Міністерства регіонального розвитку на 2018 рік, на звалища щорічно викидають близько 10 млн тонн сміття, з яких лише 600 тисяч іде на вторинне перероблення чи спалюється. Решта захоронюється на звалищах, яких за офіційними даними в Україні понад 6 тисяч. За даними Міндовкілля, на початок лютого 2023 року обсяг відходів руйнації в Україні через військову агресію рф становив 10–12 млн тонн, що є співставним із загальною кількістю твердих побутових відходів, що в середньому утворюються у країні за рік. Обласні військові адміністрації облаштували 62 тимчасові майданчики для відходів війни, де вже розміщено 144 тис тонн. Умови війни створюють невизначеність щодо поводження з деякими типами відходів. Але запровадження принципів циркулярної економіки дозволяють вирішити існуючі виклики.

Згідно з опитуванням, що провели в ГО «Ресурсно-аналітичний центр «Суспільство і довкілля» у січні 2023 року, українці підтримують зелену відбудову. Дослідження показують зміни у динаміці настроїв та ставленні українців щодо важливості змін клімату та забруднення природних ресурсів у порівнянні між 2018 та 2023 рр.

Якщо порівнювати ці дані з думкою опитаних людей, що проживають у країнах ЄС, то можна бачити, що 76,4 % опитаних в Україні зазначили, що важливою практикою, яку вони впроваджували за останні роки, було зменшення споживання енергії, обумовлено війною та вимушеною економією в умовах руйнування інфраструктури, тоді коли в ЄС таких було 37 %. Натомість 66 % респондентів у ЄС зазначили, що найчастішою практикою для них є сортування більшої частини відходів для подальшої утилізації, а в Україні так відповіли 44,5 %. Популярність цієї практики в Україні зросла порівняно з попереднім опитуванням 2018 року (с. 26 дослідження «Як війна змінює українців: опитування думки громадян про війну, довкілля, повоєнну відбудову та вступ до ЄС»). Ці дані демонструють готовність населення ставати активними учасниками повоєнного зеленого відновлення.

За даними Всесвітнього банку (The World Bank) зелене відновлення після воєнних дій включає оцінку пошкоджень природних екосистем та ресурсів, аналіз яких показав, що близько 60 % лісів та 70 % водойм у постраждалих регіонах зазнали серйозних пошкоджень. З метою збереження біорізноманіття на постраждалих територіях потребують відновлення близько 100 тисяч гектарів лісів. Залучення зелених технологій та інновацій у відновлення допоможе зменшити споживання ресурсів на 30 % і знизити викиди карбону на 40 % до 2030 року. Також курс на декарбонізацію та розвиток зеленої енергетики може створити додаткову кількість робочих місць в Україні. Згідно з оцінками ООН, щорічний розвиток альтернативної енергетики впливає на появу від 700 тис до 13 млн робочих місць у всьому світі.

Загальні принципи зеленого відновлення включають в себе ряд стратегій та підходів, спрямованих на зменшення негативного впливу людей на навколишнє середовище та забезпечення сталого розвитку. Одним із ключових напрямків є екологічна модернізація будівель та енергетичних систем. Це передбачає використання відновлюваних джерел енергії, зокрема, встановлення сонячних панелей та використання енергії вітру. Крім того, важливо впроваджувати розумне керування відходами, що включає сортування твердих побутових відходів, компостування органічних речовин та ефективну утилізацію відходів на будівельних майданчиках. Подальші кроки у зеленому відновленні пов'язані з ефективним використанням комунальних послуг, а саме: зменшенням споживання електроенергії шляхом використання енергоефективних пристроїв та розумного управління освітленням та водоспоживанням. Крім того, важливо забезпечити ефективне використання прибудинкової території шляхом збільшення водопроникної поверхні, озеленення та створення екопарковок. Розвиток екологічних способів пересування також є важливою складовою зеленого відновлення. Це включає розвиток мікромобільності, такої як пішохідні зони та велосипедна інфраструктура, підтримку громадського транспорту та муніципального електричного каршерингу. Забезпечення відновлення навколишнього середовища включає збереження біорізноманіття, зменшення використання ресурсів та викидів до атмосфери. Відновлення природних екосистем, таких як ліси, болота і річки мають велике значення для збереження природи. У сільському господарстві зелене відновлення означає застосування екологічно чистих методів вирощування рослин, використання ефективних систем землеробства та зрошення, а також зменшення відходів та підтримку сталого розвитку сільськогосподарських підприємств. Крім того, підтримка соціальних програм сприяє соціальній відповідальності сільського господарства перед споживачами та місцевими жителями.

Процес відновлення територій є дуже складним, бо для успішного досягнення мети потребує комплексного підходу у плануванні дій та дотримання принципів. Початок цього процесу зазвичай потребує консолідації дій окремих людей між собою, погодження спільної візії та формування дорожньої карти. Першочерговими кроками є встановлення безпеки, забезпечення гуманітарної допомоги та відновлення базових інфраструктурних систем. Також ефективне відновлення територій потребує уваги до економічної спроможності та відновлення соціального капіталу через призму зменшення негативного впливу на довкілля.

Оцінка екологічних ризиків (Environmental Risk Assessment) є документом, який допоможе зрозуміти та проаналізувати характер викликів, сформувати план дій щодо застосування принципів циркулярної економіки. Цей документ першочергово увійде до основи стратегії відновлення території. Наприклад, групування існуючих викликів та пріоритетних задач на мапі дозволить побачити взаємозв’язки між проблемами. Умовно, розчистка завалів може відбуватись одразу із сортуванням будівельного сміття та розвитком альтернативних джерел електроенергії. А розчистка русла річки від залишків зруйнованого моста може відбуватись паралельно з відновленням її берегів.

За даними Мінрегіону, заміновані території, зруйнована житлова та критична інфраструктура — це три головні виклики, з якими на сьогодні стикаються громади. Кожен із цих трьох викликів негативно впливає на стан навколишнього середовища, тому концепція «нуль відходів» є стратегічно важливою для застосування з метою мінімізації забруднення вже на перших кроках роботи з територіями, що зазнали негативного впливу війни.

Заміновані території: Щоб фахівці виконали свою роботу якісно і з користю для майбутнього, процес розмінування має розпочинатися з плану дій, розподілених на зони за пріоритетністю та часом. Для розмінувальників потрібно заздалегідь створити майданчики для складання військових відходів (уламків снарядів, мін, техніки тощо). Аналіз наявних земельних ділянок на території, що потребує відновлення, — необхідний крок, який є основою проведення земельного аудиту та розроблення схеми просторового розвитку з нанесеними проєктами відновлення території. Підготовка необхідної інфраструктури, згідно з «Порядком поводження з відходами», дозволить зберегти ґрунт від більшого забруднення та потрапляння відходів до підземних вод. Майданчики для тимчасового зберігання відходів війни до моменту, як буде можливість їх переробити, можуть мати різні зони, розбиті за типами відходів. Створення таких майданчиків — це потенційні робочі місця чи просто тимчасова зайнятість людей на волонтерських засадах. Головним викликом є налагодження шляхів збуту та утилізації відсортованих відходів. Також такі місця мають охоронятись та гарантувати не розповсюдження забруднення, зокрема через облаштування системами збору і очищення стічних вод, системами вентиляції та фільтрації повітря.

Шведська армія, наприклад, для сортування своїх військових відходів останні роки активно використовує концепцію «військових смітників» (Military Dumpsites). Це спеціально обладнані майданчики, призначені для зберігання та утилізації військової техніки, боєприпасів та інших відходів, що утворюються від армійських операцій. Шведи намагаються запровадити повний цикл сортування та утилізації всіх відходів, від паперу до електроніки, зокрема розбирають техніку на корисні деталі, що можуть бути використані повторно.

Забруднення ґрунту через артилерійські обстріли та наявність мін є серйозною проблемою, яка може мати довготривалий вплив на навколишнє середовище і здоров'я людей. Для відновлення такого ґрунту можуть бути використані методи, застосовувані і для роботи з ґрунтом, забрудненим унаслідок техногенної аварії чи надмірного використання хімічних добрив або пестицидів. За даними Товариства дослідників України, забруднення ґрунтів може вплинути і на переосмислення просторової організації усієї України. На сьогодні ця група працює над глибинними дослідженнями із підрахунку ступеня забрудненості ґрунтів після бойових дій та визначення способу їхнього відновлення.

Існують методи, які дозволяють законсервувати та стабілізувати забруднення за допомогою рослин (фітостабілізація) або повністю ліквідувати забруднення (фіторемедіація), але такий метод є довгостроковим, і процес може тривати від 2 до 10 років. Точний час залежить від складу ґрунтів, наявності мікроорганізмів та характеру впливу. Ремедіація ґрунту за допомогою рослин — це екологічна та стала практика ліквідації наслідків потенційно шкідливого для здоров’я людини агресивного забруднення ґрунтів, яка впроваджується понад 20 років у країнах по всьому світу. Ця практика не є надскладною, але потребує залучення фахівців, біологів і хіміків, для визначення точного хімічного складу забруднення, а також видів рослин, здатних його стримати чи ліквідувати.

Житлова інфраструктура: Згідно з даними американської державної екологічно-захисної агенції (EPA), будівельний сектор виробляє найбільшу кількість відходів, що може бути зменшена за допомогою ефективного керування відходами, розроблення планів роздільного збору та перероблення, а також стимулювання використання вторинної сировини. Одним із найкращих методів повторного використання та перероблення матеріалів є деконструкція (розбирання, на противагу знесенню) будівель, яка вважається складовою комплексного підходу у процесах вирішення проблеми забруднення. Якісна деконструкція допомагає налагоджувати процес сортування під час демонтажу будівель і стимулює розвиток відповідної інфраструктури для всього сортувального циклу.

За останні роки у багатьох країнах зростає свідоме ставлення до будівництва та використання вторинної сировини (Construction and demolition waste (CDW). Згідно з даними ЄС 30–40 % сировини від деконструкції може бути використано повторно, і це допомагає знизити споживання електроенергії на етапі будівництва на 5–10 %. За даними програми Houseful, на рівні ЄС житловий сектор відповідає за 9 % ВВП, але він також використовує 50 % видобутих матеріалів, 40 і 30 % доступної енергії та води відповідно, а окрім того, спричиняє утворення 30 % загальних відходів і 35 % викидів парникових газів. Проєкт Life Reusing Posidonia на сьогодні займається дослідженням із виготовлення стійких та нешкідливих будівельних матеріалів з метою відмови від таких, що не піддаються переробці.

Наприклад, Resource Rows — це новий житловий район у Копенгагені, в будівлях якого використовуються матеріали з покинутих сільських будинків. Проєкт спрямований на вирішення проблем, пов’язаних із кліматом, дефіцитом ресурсів, відходами, громадою та урбанізацією. Ідея полягає в тому, щоб сприяти зниженню викидів CO2 у промисловості та зменшенню споживання матеріалів, і в кінцевому підсумку сприяти регенеративності будівництва.

Ще один проєкт «Waste House» (Будинок відходів) у місті Брайтон, Великобританія, є повністю спорудженим та оснащеним житловим будинком із вторинної сировини. В будівництві «Waste House» було використано різноманітні матеріали, такі як стара цегла, скло, метал, пластикові пляшки, утилізовані пінополістирольні плити та інші вторинні матеріали. Будинок використовує сонячні панелі для генерації власної електроенергії та має системи збору та використання дощової води. Він також обладнаний високоефективною системою ізоляції та вентиляції, що зменшує його вплив на довкілля.

В Україні від початку повномасштабної війни вже почали активно впроваджувати рішення із будівництва будинків із вторинної сировини.

Так у Гостомелі, Бучі та Ірпені Київської області компанією Neo-Eco реалізуються проєкти відбудови житла із перероблених будівельних матеріалів від зруйнованих попередніх житлових будинків. На сайті компанії зазначається, що у Франції Neo-Eco вже збудувала за цією методикою понад 1 млн кв. м і вже 17 років працює за принципом економіки замкненого циклу. Також компанія планує використати у виготовлені нових будинків дерево та солому.

Ще один приклад, який зараз перебуває на етапі уточнень та деталізації, — це пропозиції від архітекторів Collaba Architects для конкурсу Rebuild UA Hackathon зі створення модульних будинків, що можуть стати частинами зруйнованих секцій у панельних житлових будинках або функціонувати як незалежні будівлі. Головна ідея полягала у тому, що «стіни» не обов'язково буде постійно змінювати, їх можна буде перевозити з собою і розташувати у будь-якому безпечному місці. А потім їх же перевезти назад чи до іншого місця постійного проживання.

Також існує Проєкт-дослідження RE-converting авторки Елізи де лос Рейес Гарсія (Elisa de los Reyes Garcia) з Політехніки Мадрида про використання принципів циркулярної економіки у розвитку одного міста. У цьому прикладі важливо те, як авторка підійшла до організації процесу у місті та до побудови інфраструктури сортування. Цей проєкт релевантний через демонстрацію того, що будівництво може бути дешевшим та зі зменшеною кількістю викидів карбону шляхом використання лише місцевих матеріалів; це може бути перероблений пластик, тканини, старі будівельні відходи, місцевий бетон та пісок, все те, що у поєднанні може стати новим будівельним матеріалом.

Пермакультурна архітектура (permaculture architecture) — це дуже популярний тренд екологічного будівництва, це підхід до проєктування та будівництва, який поєднує принципи пермакультури з архітектурою та дизайном будівель і міського середовища. Пермакультура є екологічним підходом до сільського господарства та ландшафтного дизайну, який зосереджується на створенні стійких, екологічно ефективних та продуктивних систем. Наприклад, французька компанія CoPano.isolation будує енергоефективні житлові будинки із соломи, оскільки вона є природним утеплювачем. Під час процесу відбудови, якщо ретельно дослідити, що росте на території громади (природні складові матеріали) та які відходи зберігаються на сміттєзвалищі (придатні до перероблення), то це дозволить будувати більш екологічне та стійке житло, яке можна буде швидше і простіше перебудувати чи відремонтувати після будь-яких можливих пошкоджень. Такий підхід дарує певну автономність і незалежність від промислових будівельних матеріалів, що можуть стати дефіцитними у разі виникнення економічної кризи.

У Данії побудували перший у світі «біологічний будинок», що розташований у Міддельфарті. Як матеріали для будівництва використано залишкові продукти сільськогосподарської промисловості, такі як трава, солома, деревина. Компанія Een til een, що спроєктувала будинок, продумала закриту циклічну систему опалення, що працює на спаленні тих самих сільськогосподарських відходів, і це робить будинок майже автономним. Як фундамент використано дерев’яні балки, а не бетон.

На сьогодні в Україні рух екопоселень та пермакультурної архітектури тільки починає зароджуватись. Наприклад, проєкт «Дім зі сміття» переселенки з Харкова Лани Тесленко, яка разом з чоловіком побудувала у Хмельницькому будинок з відходів, знайдених на місцевому сміттєзвалищі. Або проєкт «Моя українська мрія» Марка Мельниченка, який називає себе вільним фермером і будує екологічно стійкий будинок із природних матеріалів, таких як глина та солома.

У період кризи з роботою можна налагодити співробітництво між людьми на кшталт бартеру. Хтось може нагодувати волонтерів, хтось — сортувати цеглу, а хтось — перефарбовувати старі меблі та надавати їм друге життя. Мешканців, що залишились, можна стимулювати до сортування відходів хоча б на найпопулярніші фракції: скло, цеглу, дерево. Колективна робота — рішення для зміцнення суспільної довіри. Дуже легко запровадити і сортування органічних відходів, головне — створити контейнери. Вони не потребують колосального обслуговування і обов'язково стануть у нагоді для відновлення пошкоджених полів.

Наприклад, у Харкові та Києві за підтримки швейцарських донорських організацій почали діяти волонтерські простори Repair hub. Хаб надає можливість ремонтним бригадам безкоштовно орендувати інструменти для відновлення та ремонту пошкоджених будинків. У подальшому розглядається можливість співпраці з місцевими та сільськими громадами, щоб надавати допомогу жителям безпосередньо. Такий хаб може бути основою для побудови довіри та кооперації між спільнотами.

Проєкт міського городництва Розсадник від ГО «Плато» є прикладом кооперації людей для спільного вирішення проблем поводження з органічними відходами із перетворенням їх на компост та вирощування продуктів харчування. Його переваги — це можливості згуртування спільноти. Також цей проєкт розкриває переваги суспільної кооперації та залучення людей до процесів менеджменту городів.

Також сортування відходів може надати можливість для заробітка та залучення інвестицій. Наприклад, проєкт Fab-Brick — це соціальний проєкт архітекторки Кларісс Мерле та її студії, що демонструє потенціал перероблення текстилю для створення будівельних матеріалів. Технологія дуже проста. Щоб досягти хорошого результату, автори використовують подрібнювач, а потім змішують волокна зі зв’язувальним матеріалом — глиною. У підсумку утворюється твердий матеріал, який можна обробляти та використовувати у внутрішніх роботах та декорі.

Критична інфраструктура: Відновлення газопроводів та електромереж по всій території країни може бути досить довготривалим процесом. На майбутнє слід урахувати існуючі вразливі місця і, можливо, передбачити план поступового переходу на альтернативні джерела води, тепла та електроенергії.

Впровадження у будинку повторного використання води (grey water) може допомогти значно зменшити споживання прісної води. Це може бути досягнуто шляхом використання систем замкненого циклу з додатковим очищенням для подальшого використання для технічних цілей. Встановлена система збору дощової води з даху є додатковим джерелом води для побутового застосування. У багатьох історичних містах України досі зберігаються колодязі у центрі двору, звідки колись мешканці могли брати питну воду. На жаль, сьогодні більшість колодязів не працюють або мають незадовільну якість води. У невеликих дворах міські колодязі варто відновлювати для побудови практики добросусідства, особливо в умовах зміни клімату, коли є ризик виникнення посух. За таких умов міські колодязі стають додатковим джерелом води для людей, тварин та рослин.

Як організувати збір та використання дощової води, можна прочитати у книзі «Спіймати дощ» (To catch the rain) архітектора та урбаніста Лонні Графмана, який працює з громадами країн, що розвиваються, над пошуком сталих рішень для збирання дощової води та її повторного використання на городі або у будинку. Книга доступна онлайн безкоштовно, у ній викладено різні схеми та креслення, а також реальні історії рішень із роботи з водою.

У ЄС дуже популярним напрямком модернізації приватного сектору є розвиток енергетичних кооперативів — організацій, які об'єднують людей для спільного виробництва, розподілу та споживання енергії. Енергетичні кооперативи можуть мати різні форми власності, але переважно це громадські організації, які належать своїм членам. Їхні цілі можуть бути різними: зменшення витрат на енергоспоживання, зменшення залежності від енергетичних корпорацій, підвищення енергетичної безпеки тощо. Наприклад, одне село із сонячними панелями на дахах та невеликими вітрогенераторами може бути об’єднаним у енергетичний кооператив і забезпечувати електроенергією також сусіднє село або місто. Такий проєкт нескладно розрахувати, але складно профінансувати реалізацію. Зараз існують багато різних грантів, що сприяють розвитку альтернативної енергетики, тож бажано мати такий проєкт на папері — з підрахунками та місцями встановлення.

Перероблені пластикові відходи можуть стати рішенням для відновлення тротуарів чи прокладання велосполучень між населеними пунктами замість використання асфальту, що є більш шкідливим для довкілля. Наприклад, компанія VolkerWessels, яка ще у 2018 році у містах Зволле та Гітхорні (Нідерланди) відкрила у тестовому режимі пластикову дорогу для велосипедистів довжиною 30 метрів. На сьогодні компанія успішно реалізує свій проєкт по містах ЄС. PlasticRoad — це технологія виготовлення з переробленого пластику спеціальних композитних модулів, що мають міцний корпус і здатні витримувати вагу автомобіля. Також такі модулі легко заміняти у разі поломки чи за необхідності прокладання інженерних мереж. Пілотна версія PlasticRoad вже скоротила викиди CO₂ приблизно на 50–70 % порівняно зі звичайними велосипедними доріжками з асфальтових або бетонних плит, також очікується скорочення потреби у додатковій сировині та земляних роботах до 75 %.

Також схожу технологію зараз тестують у Шотландії. Вона називається MacRebur і дозволяє прокладати на 60 % міцніші дороги, які можуть служити близько 60 років. Процес є схожим на звичайне дорожнє будівництво, але замість бітуму додаються пластикові гранули MR6.