Переробка відходів

Перероблення або рециклінг (з англ. recycling — перероблення) — технологічний процес, операції, пов'язані зі зміною фізичних, хімічних або біологічних властивостей відходів та перетворенням їх на готовий продукт чи матеріал, який можна використовувати повторно. Перероблення є ключовим елементом циркулярної економіки та одним із основних етапів поводження з відходами.

Нині в Україні можна переробити майже будь-які відходи. Кожне підприємство спеціалізується на певному виді відходів, залежно від матеріалу. Навіть пластик переробляють різні підприємства. Але технології перероблення існують не для всіх відходів. Наприклад, одноразовий посуд, одноразові засоби гігієни, комбіновані матеріали, гума, текстиль — це все поки що в Україні не переробляється. Деякі організації вигадують способи скоротити кількість таких відходів через апсайклінг. Так, наприклад, Zero Waste Kharkiv почав виробництво екопуфів зі старих джинсів у ролі каркасу, для начиння використовують подрібнене комбіноване металізоване пластикове паковання. Але такі поодинокі рішення не розв’язують питання поводження з таким видом паковання загалом. Рішення zero waste щодо таких відходів полягає у редизайні паковання чи у відмові від паковання в принципі.

Міжнародний символ вторинного перероблення — зелена стрічка Мебіуса, яку насправді можна знайти на будь-якому пакованні, але вона не гарантує перероблення через низку причин: відсутність технологій перероблення в принципі або на тій території, де відходи утворюються.

Також варто зазначити, що не всі виробництва маркують паковання кодом перероблення, через що деякі види матеріалу паковання важко ідентифікувати та правильно відсортувати. Код перероблення — універсальні знаки для ідентифікації матеріалу, з якого виготовлений предмет чи елемент, і які слугують для забезпечення сортування відходів для вторинного перероблення або вторинного використання.

Переробники потребують підготування вторсировини — цю роль зазвичай виконують заготівельники, які збирають відходи та сортують їх, готуючи конкретний тип фракції під конкретного переробника. Наприклад, ті, хто переробляє PET-пляшку, не потребує LDPE. Або, скажімо, виробник люків потребує для їхнього виробництва виключно пластику, за винятком полімеру з кодом перероблення 1 (PET). Для нього це сміття, оскільки його технології виробництва не припускають потрапляння подібного виду пластику до переробних потужностей, бо це призведе до браку у виробництві.

Переробні підприємства переробляють матеріали на вторинну сировину (гранулу, пластівці, нитку тощо) чи одразу на готову продукцію (відра, люки, дощоприймачі тощо).

Вторинні ресурси зазвичай дешевші за первинні, що зменшує собівартість виробництва. Також інколи заготівельні підприємства мають переробні потужності, що скорочує логістичний ланцюжок. Переробні підприємства забезпечують робочі місця для громади та постійне надходження податків до бюджету.

Людство весь час споживає нові вироби та товари, які потребують природних ресурсів під час виробництва та транспортування. Наприклад, пластикове паковання та неткане волокно походить з нафти, яка є невідновним ресурсом. Виробництво пари джинсів чи однієї футболки потребує близько 3 тонн води, яка навіть після очищення втрачає свою якість. Ресурси багатьох матеріалів на Землі обмежені та не можуть бути відновлені швидко, тому все частіше екологи говорять про екологічний борг та точку неповернення, якої ось-ось може досягти цивілізація. Щоб заощадити природні ресурси для виготовлення первинної сировини для виробництва нових товарів, варто все більше спрямовувати тару, паковання, використані предмети та їхні частини на перероблення. Але слід зауважити, що повторне перероблення не вирішує проблему засмічення ґрунту та водойм, оскільки більшість вторинних ресурсів має обмежену кількість циклів перероблення. Наприклад, пластик має максимум 7 циклів, хоча зазвичай їх 2–3 — і далі пластик не є придатним до перероблення і прямує на видалення / захоронення та розпадається на мікропластик, залишаючись у довкіллі та накопичуючись зокрема і в людському організмі. Деякі країни світу на законодавчому рівні закрипили обов'язкове використання вторинних ресурсів у виробництві нових товарів.

Це зазвичай приватні ініціативи, які на відміну від переробних підприємств не переробляють відходи у промислових масштабах та переробляють відходи не на вторинну сировину, як деякі переробники, а одразу на продукт. Специфіка переробних майстерень полягає в експерименті та творчості, пошуку нових рішень. Майстерні, зазвичай, мають насамперед місію та цінності, ставлять у пріорітет екологічну, а не комерційну складову. Увага! Не слід плутати перероблення з апсайклінгом, який на відміну від нього не містить у своєму процесі будь-які технологічні операції, пов’язані зі зміною фізичних, хімічних або біологічних властивостей відходів.