6. Міські городи

Ідея міських городів не нова, вона активно застосовувалася у західних країнах ще під час Другої світової війни — особливо у США, Канаді, Британії. Нині їхньою метою є економія коштів, об'єднання та оздоровлення городян, озеленення міста та просвітництво.

Такі міські осередки створюють багато плюсів для громади при адаптації до зміни клімату:

• Збереження біорізноманіття. Сьогодні вчені стурбовані втратою біорізноманіття. Це одна з найбільших втрат для людства, бо своєю діяльністю людство перейшло цю планетарну межу. Визначають, що приблизно безпечні межі знаходяться там, де ми би зберегли 90% біологічного різноманіття, а на сьогодні воно впало приблизно до 84%. Тому варто приділяти увагу проєктам саме з його відновлення і збереження, особливо у містах, де стає все менше зелених острівців для перепочинку і життя комах, птахів і звірів. Міський город є саме тією «зеленою зоною» посеред бетонного міста. Також такі городи адаптовують місто до зміни клімату.
• Зниження температури. У місті варто створювати зелені острівці не лише для тварин і комах, але і для людей. У літню спеку зелена зона завжди має нижчий градус, ніж та, де є асфальт чи бетон. Детальніше ознайомитись з поняттям «міський тепловий острів» можна тут.
• Здоровʼя. Продукція вирощена у місцевості, де проживає людина, приносить більше користі для організму ніж продукти доставлені з тропічних країн. Адже організм людини має генетичну памʼять до локальних продуктів і відповідно вони краще і швидше засвоюються.
• Органічне землеробство. Зазвичай всі продукти вирощені агрохолдингами на гербіцидах / пестицидах та інших хімічних добривах. Також такі холдинги своєю діяльністю знищують родючість ґрунтів. Міський город варто робити за технологією високих теплих грядок, де буде мінімальний догляд і максимальна користь. Також можна підбирати саме ті рослини і сорти, які найбільше подобаються, а це урізноманітнює раціон. Адже у супермаркетах агрохолдинги пропонують бідний вибір продукції.
• Економіка замкненого циклу. На городі встановлюються компостери для повернення біовідходів до колообігу. Також до цього принципу можна додати бізнесову складову. Наприклад, кафе (чи їдальня університету) скидає біовідходи до компостера, з нього утворюється біогумус, який потрапляє на грядки, де вирощується їжа. А тоді врожай надходить до кафе чи їдальні для продажу. Таким чином біовідходи не стають сміттям, а кафе чи їдальня має ресурс у вигляді продуктів.

• Транспортування. Їжа, яка вирощується локально, не потребує транспортування, отже зменшуються витрати та викиди, пов’язані з процесом доставки.
• Економія коштів за вивезення біовідходів на полігон чи навіть на компостувальну станцію, якщо ця органіка перероблятиметься місцево. А зекономлені гроші можна скерувати до потрібного проєкту.
• Незалежність. Люди стають незалежними від агрохолдингів чи інших чинників, коли вміють виростити собі їжу самостійно. За вірної організації простору і прописаного підходу місто може забезпечити себе сезонними продуктами самостійно.
• Бізнесова складова. Можна навчитись виробляти і продавати продукцію з городу — овочі, ягоди, пряні трави, зелень, біогумус, саджанці чи насіння — щоб город сам себе окупав, і направляти кошти на розвиток проєкту.

• Гарденотерапія. Це особливий напрям реабілітації за допомогою заохочення людей до роботи з рослинами, лікування садом. Працюючи з квітами, люди відчувають себе частиною природи, вчаться дбати про неї та про себе. Також до цієї роботи варто залучати людей з інвалідністю, що стає актуальним в Україні.
• Обʼєднання громади. Це простір, який може стати осередком для проведення спільного часу, обміну знаннями і організації тематичних заходів для громади. Ніщо так не обʼєднує, як спільна праця і спільні проєкти!
• Навчання. Міські жителі можуть вивчити для себе новий напрямок і дізнатися багато нового про альтернативне ведення городництва, його користь для здоровʼя і екосистеми тощо. Такі городи дарують нові знання і навички для людей у громаді. Це може бути корисним у створенні нових проєктів / бізнесів для громади чи навіть для себе. Адже обізнані люди — це запорука процвітаючої громади.

Через міське садівництво / городництво легше поширювати компостери, що відповідає одному з основних принципів zero waste — компостуванню.

Міські городи часто мають не лише грядки, але й компостери для біовідходів. Вони не лише забезпечують садівників та садівниць добривом для вирощування рослин, а й допомагають обробити рештки їжі та садові відходи мешканців із користю для довкілля. А це — одна зі складових ієрархії «нуль відходів».

Якщо конкретизувати методи управління відходами на таких городах, то можна виділити наступні:

• Саме присадибні компостери.
• Грядки Розуму.
• Грядки Хольцера
• Вологоутримуючі грядки.
• Валоканави.
• Високі грядки.
• Грядки-промокашки.
• У пермакультурній спільноті з'являються нові практичні рішення для використання садово-городніх та кухонних відходів, ось наприклад, багатофункціональна огорожа-куліса з високих рослин, в яку поступово закладається сировина.

Всі ці елементи є способами закладання грядок та посадки культур, спільним для них є закладання біовідходів (рослинних) одразу в самі грядки, в доволі великій кількості. При цьому перші 5 способів передбачають постійне поповнення грядок біовідходами, останні 2 — закладання біовідходів раз на певний період.

Переваги: максимальне скорочення шляху від утворення біовідходів до їх (само)переробки в гумус, мінімальна або відсутня логістика, мінімальний вуглецевий слід, найшвидший кінцевий результат — збагачення грунту.

Такий підхід показує населенню, що біовідходи можуть перетворюватися на чорнозем у досить стислі терміни і без зайвого клопоту. А чорнозем — це цінний ресурс, тим більше в умовах війни, коли через бойові дії постраждало чимало української родючої землі.

Як показав аудит відходів та брендів у 2021 році, біовідходів у сміттєвих контейнерах є майже половина (приблизно 40–45%).

Міські городи допомагають розвивати децентралізоване компостування, що вберігає органіку від звалища (захоронення). Якщо порівнювати з централізованим компостуванням, за децентралізованого зникає потреба у транспортуванні біовідходів, отже зменшується навантаження на комунальні служби, які у свою чергу скорочують витрати на паливо та викиди діоксид вуглецю.

До того ж міські городи активізують громаду — люди мають можливість долучатися до процесу вирощування та компостування, бачити перетворення відходів на добрива та їхнє застосування. Це підтримує мотивацію та залучає нових мешканців і мешканок до соціальних змін у громаді на краще.

Міські компостери можуть зменшити обсяг біовідходів на полігонах, які є джерелом утворення звалищних газів, зокрема метану, та призводять до самозаймання полігонів, а також є однією з причин зміни клімату.

1. Перед плануванням городу варто провести соціальне опитування: чи є інтерес у громади. Адже можна зробити грядки, якими ніхто не буде користуватися.
2. Після цього треба знайти земельну ділянку. Для того, щоб не мати проблем із правоохоронними органами, ділянку краще шукати приватну, наприклад: дитячий садок, школа, університет, кафе / ресторан, ОСББ і т.д. Легше буде розвивати проєкт, якщо укласти партнерство з іншими громадськими організаціями чи закладами міста. Наявність огорожі, охорони чи освітлення у темний час доби допоможе вберегти територію від вандалів.
3. Важливо звернути увагу, щоб на ділянці було джерело води для поливу. Якщо трапилась гарна ділянка, а джерела води немає, можна зробити збір дощової води самостійно.
4. Визначити кількість учасників/ць. Щоб зібрати однодумців, можна написати допис у соціальних мережах. Тоді створити спільний чат. Скласти разом правила користування спільним городом. Це дозволить уникнути конфліктів у спільній роботі у майбутньому.
5. Важливо приділити час дизайну. Ділянка може мати різний розмір і форму. Тому це може бути як викликом, так і цікавим завданням — розмістити різні типи грядок та додати декілька різних елементів пермакультурного дизайну.
6. Після затвердження дизайну варто розпочати розрахунок кошторису і знайти місцевих постачальників матеріалів. Дещо можна спробувати знайти безкоштовно на дошках оголошень і дати речам чи матеріалам друге життя.
7. Найкраще висаджувати рослинки у середині травня (або коли у вашому регіоні настає стабільна температура +10 С і вище). Тому сплануйте попередні пункти заздалегідь, щоб у травні організувати відкриття (підготовка може забрати від 2–4 місяців).
8. На відкритті проведіть майстер-клас. Організуйте роботу так, щоб усі, хто прийде, побачили процеси створення городу і взяли у цьому участь. Так може стати простіше залучити громаду до роботи на цьому городі у майбутньому.

Прага (Чехія)

Перші міські городи зʼявилися у Празі у 2012 році в районі Голешовіце, десятиліття потому їх було вже майже 60 по всьому місту. Створення городів починалося з ініціативи окремих громад, однак із часом цією практикою зацікавилися районна та міська адміністрації. Місто заохочує та фінансує створення таких просторів, бо це, як зазначають у міській раді, «несе велику користь для мікроклімату та психічного добробуту жителів». Також у міських садах компостують біовідходи.

Берлін (Німеччина)

Міський сад Prinzessinnengarten або мобільний сад-город у Берліні. Проєкт було запущено у 2009 році, а сьогодні на тому місці, де понад 50 років розташовувався пустир, є справжній рай для вирощування овочів у мультикультурній столиці Німеччини. Овочі вирощуються у пластикових ящиках, рисових сумках, контейнерах з-під молока. При цьому урбаністичний сад є динамічною системою, яку завжди можна змінити на власний розсуд.

Міський сад Prinzessinnengarten став улюбленим місцем для людей, які захоплюються працею на землі. Для того, щоб сюди прийти, не потрібно жодних дозволів. Тут можна зайнятися вирощуванням овочів, поділитися досвідом із «колегами», а також знайти величезну кількість найрізноманітніших книг з городництва та садівництва. На сайті міського саду можна замовити будь-які інструменти для роботи на грядках, які доставлять у найкоротший термін. А ще приємний сюрприз: завсідники/ці міського саду отримують знижки у кафе до 50%. Для цього необхідно здати туди частину одержаного врожаю.